Історія інституту після 1950 року

До 1950 року характер спеціальностей інституту вийшов за рамки консервної промисловості.

В Одесі було створено Український науково-дослідницький інститут холодильної промисловості, керівником і засновником якого був професор Соломон Данилович Левенсон.

В листопаді 1949 року вийшла постанова Ради Міністрів СРСР № 5226 "Про збільшення виробництва холодильного обладнання та оснащення ним торгових підприємств у 1950-1954 роках". В Наказі Управління у справах вищої школи при Раді Міністрів УРСР від 3.01.1950 року читаємо: «Відповідно до розпорядження Ради Міністрів Союзу РСР від 30 .12.1949 року №20924-р перейменувати Одеський технологічний інститут консервної промисловості Міністерства вищої освіти СРСР – в Одеський технологічний інститут харчової і холодильної промисловості».

Інститут очолив Володимир Сергійович Мартиновський.

Біографічна довідка:

Мартиновський Володимир Сергійович народився 22 травня 1906 року у м. Руза Володимирської губернії у сім’ї революціонера-народовольця. Закінчив факультет водного транспорту Одеського політехнічного університету. Після Великої Вітчизняної війни багато зусиль присвятив організації вищої освіти. За його ініціативою у 1949 році і був створений Одеський технологічний інститут харчової та холодильної промисловості, ректором якого Володимир Сергійович був з 1948 по 1973 рік. Велике наукове і практичне значення мали праці Мартиновського, присвячені термодинамічному методу порівняння циклів, розробці і впровадженню нових методів одержання холоду, вивченню вихрового холодильного ефекту, створенню інженерних методів розрахунку термоелектричних охолоджуючих та нагрівальних пристроїв, створенню нової турбо-холодильної машини, працюючої за «Російським циклом». Засновник наукових шкіл в області технічної термодинаміки, турбохолодильних машин, тепломасообмінних апаратів, напівпровідникових генераторів холоду.

Факультети і спеціальності інституту в 1950 році були такі:

  • технологічний (технологія консервування; технологія бродіння; технологія виробництва виноградного вина; холодильна технологія);
  • холодильний (холодильні машини і установки із спеціалізацією глибоке охолодження);
  • механічний (машини і устаткування харчових виробництв із спеціалізацією теплоенергетика).

Професор Мартиновський В.С. у 1955 році виступив з доповіддю на тему «Явище температурного реверсу у вихровій трубі» на 9-му міжнародному конгресі з холоду в Парижі. У 1953 році були нагороджені орденами і медалями СРСР професори

В.С. Мартиновський, С.Є. Харін, доценти О.М. Мальський, С.Г. Ельченко, Д.І. Нелуш, С.Г. Чуклін, В.І. Реут, Л.М. Петржиковська, А.І. Суботін.

Колектив інституту успішно приступив до перебудови навчальної та науково-дослідницької роботи, викорінюючи формалізм у викладанні, для одержання студентами ґрунтовних знань основ науки з тим, щоб підготувати їх до самостійної роботи в умовах нових вимог промисловості та з появою нової техніки.

У зв’язку з появою нової спеціальності в інституті виникли три нові кафедри: холодильних машин, холодильних установок, глибокого охолодження і розділення газів. Кафедру холодильних машин очолював доктор технічних наук, професор В.С. Мартиновський. До складу кафедри увійшли доценти Л.З. Мельцер, Б.А. Мінкус, В.Ф. Чайковський,В.П. Алексєєв. На кафедрі розроблювалися методи використання тепла низького потенціалу, тобто вторинних енергоресурсів для одержання холоду, використовувалися та розроблювалися нові методи одержання штучного холоду (вихровий та термо-електричні ефекти).

За післявоєнний період співробітники інституту написали і надрукували такі навчальні посібники і підручники:

  1. Мартыновский В.С. Холодильные машины. 1950.
  2. Мартыновский В.С. Термодинамический характер циклов тепловых и холодильных машин. 1952.
  3. Мельцер Л.З., Чайковский В.Ф. Холодильные машины и установки для сельского хозяйства. 1956.
  4. Дикис М.Я., Мальский А.Н. Оборудование консервных заводов. 1951.
  5. Дикис М.Я., Мальский А.Н. Технологическое оборудование консервных заводов. 1953.
  6. Дикис М.Я. Машины–автоматы для герметизации консервной тары. 1955.
  7. Ильченко С.Г., Фан-Юнг А.Ф. Технология консервного производства. 1950.

У зв’язку із значним розвитком і розширенням на Україні видобування природного газу та його транспортування виникла потреба у підготовці інженерів-механіків за спеціальністю «Машини та установки для транспортування і розділення природного газу» (спеціалізацію введено на спеціальності «Холодильні і компресорні машини і установки» з початку 1959/60 навчального року на підставі наказу № 501 від 29 грудня 1958 року).

«Зусилля колективу Одеського технологічного інституту харчової та холодильної промисловості направлялись на підвищення рівня навчально-методичної роботи з усіх напрямів, на поліпшення усіх сторін навчального процесу, на підвищення його виховної ролі, на удосконалення організації самостійної роботи студентів, і, як результат – виконання задач, поставлених перед вузами країни у справі підготовки висококваліфікованих ідейних марксистсько-ленінськи освічених спеціалістів – активних борців за побудову комуністичного суспільства» (із звіту про навчальну, методичну і виховну роботу ОТІПХП за 1960 – 1961 навчальний рік).

Штат професорського – викладацького складу інституту у 1960 році був затверджений у кількості 195 осіб, із яких 14 професорів та 74 доцентів. Професорсько-викладацький склад обирався на посади завідуючих кафедрами, доцентів, старших викладачів на основі конкурсу на заміщення штатних і вакантних посад в результаті таємного голосування Радою інституту. Сумісництва в інституті не було. Для читання спеціальних курсів на умовах погодинної оплати запрошувались працівники промисловості і науково-дослідницьких інститутів. З метою підвищення ділової кваліфікації і надання допомоги виробництву, колгоспам і радгоспам на виробництва відряджувались провідні викладачі інституту.

Стосовно навчально-виробничої бази кафедр інституту слід виділити кафедру холодильних машин, яка була оснащена діючими лабораторіями – аміачних компресорних машин, абсорбційно-ежек-торних машин, фреонових машин, дослідження внутрішніх циліндрових процесів поршневих машин, спеціалізованими лабораторіями напівпровідникових охолоджуючих обладнань та дослідження біагентних холодильних машин. Лабораторії кафедри були оснащені стендами – каскадна холодильна машина на базі агрегатів ФАК-0,7, для дослідження робочих процесів холодильних машин, випробування фреонових ежекторів малої продуктивності, для випробування напівпровідникових охолоджуючих приладів.

Станом на 1.09.1960 в інституті навчалися 4643 студентів. Працювали вечірнє та заочне відділення, загальнотехнічні факультети у м. Сімферополі, м. Тирасполі, м. Ізмаїлі. Підготовчі курси інституту працювали також у Котовську, Ялті і Євпаторії, а при автоскладальному та машинобудівному заводі «Продмаш» були організовані курси по підготовці до вузу на суспільних засадах. Тижневе навантаження студентів, які навчалися з відривом від виробництва складало 34–38 годин із скороченням її на старших курсах. Роль самостійної роботи підвищувалася. Читалися факультативні курси: «Нові методи одержання штучного холоду», «Застосування холоду у техніці», «Основи проектування холодильних підприємств», «Загальна технологія харчових виробництв» та інші. При інституті працювало студентське наукове товариство та була організована студентська конструкторська група при базових підприємствах інституту на основі робіт, що виконувалися студентами в період виробничого навчання та по наданню допомоги працівникам з оформлення винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Успішно працювали студентські гуртки при кафедрах біохімії, мікробіології та холодильних машин.

Слід особливо виділити роботу і навчання студентів інституту на виробничих базах, якими були завод «Азовгенмаш», завод холодильного машинобудування, консервний комбінат, м’ясокомбінат, завод «Продмаш», комбінат харчових концентратів. Період навчання з усіх спеціальностей продовжувався 2?4 місяці, студенти холодильного і механічного факультетів працювали на заводах слюсарями, фрезерувальниками, електрозварювальниками в різних цехах заводів: інструментальному, автогенному, кисневих машин та інших, а студенти технологічного факультету виконували роботи за своїми спеціальностями. Період навчання на виробництві закінчувався складанням заліків з техмінімуму, після чого студентам присвоювали виробничі розряди за спеціальностями.

Особливе місце в роботі інституту займали питання зі створення та організації науково-дослідницьких лабораторій. З 1 січня 1960 року при ОТІПХП була організована науково-дослідницька лабораторія холодильної техніки (Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів УРСР від 30.11.1959 р.), з 1961 року – науково-дослідницька лабораторія мікроелектроніки, з 1963 року – науково-дослідницька лабораторія біохімії та мікробіології. Основна задача лабораторії з холодильної техніки полягала в розробці та опануванні новою передовою холодильною технікою та в її ефективному використанні у провідних галузях народного господарства, а саме – в застосуванні штучного холоду у м’ясо-молочній, рибній, хімічній промисловостях, металургії, машинобудуванні, сільському господарстві.

Ректорат інституту приділяв велику увагу організації та проведенню наукових конференцій. Так, у 1962 році було проведено наукову конференцію з перспектив розвитку і впровадження холодильної техніки у народне господарство СРСР. Серед доповідей – «Використання сумішів холодильних агентів у компресіонних холодильних машинах» (В.Ф. Чайковський), «Експериментальне дослідження властивостей масло-фреонових розчинів», «Двоступенева холодильна машина на базі компресора ФУ -8» (Л.З. Мельцер), « Абсорбційно -ежекторні і абсорбційно-компресіонні холодильні установки» (Б.А. Мінкус), «Методи інтенсифікації камерних морозилок» (І.Г. Чумак), «Дослідження методів автоматизації систем з верхнім поданням холодоагента» (В.Н. Вигуржинський).

Професорсько-викладацький склад інституту у 1965 році досяг 294 чоловік, з них: 14 професорів, 116 доцентів, 51 старших викладачів, 113 асистентів. В інституті працює 22 кафедри.

У 1965 році здали до експлуатації нову будівлю проблемної лабораторії з холодильної техніки і новий гуртожиток для студентів на 800 місць.

Навчально-виробнича база кафедр була створена головним чином в 60-ті роки. На цей час при кафедрах функціонують 65 лабораторій і технічних кабінетів.

Основними напрямами наукової роботи під керівництвом В.С.Мартиновського є удосконалення і підвищення ефективності холодильних машин, розробка, дослідження і удосконалення нових методів виробництва холоду; дослідження особливостей застосування промислового холоду у нових областях техніки; вивчення процесів тепло- і масообміну; насадочні апарати установок глибокого холоду; охолоджуючі системи для виробничих і розподільних холодильників, суднових холодильних установок, хімічних виробництв.

Усі студенти забезпечувалися гуртожитком. Загальний порядок у гуртожитку підтримувався самими студентами. Студенти інституту отримували державну стипендію. В інституті працювала їдальня. Серед студентів було багато аматорів спорту. У цей час був прийнятий Закон «Про укріплення зв’язку школи з життям». Керуючись цим Законом, вища школа країни стала на шлях широких змін. При прийомі на 1-й курс перевага надавалась робітникам, колгоспникам, воїнам, демобілізованим з лав Радянської Армії. Молодих робітників і колгоспників, направлених на навчання з підприємств та колгоспів, приймали до інституту в першу чергу. Без вступних іспитів до інституту приймалися учасники Великої вітчизняної війни, демобілізовані з лав Радянської Армії та ті, що мали вищу освіту, відмінники середньої школи, абітурієнти, які мали незакінчену вищу освіту. Студенти 1-го курсу на протязі 1-го року і 4 місяців повинні були поєднувати навчання із суспільно-корисною працею на виробництві, в колгоспі.

Починаючи з 4-го семестру студенти, які не мали дворічного стажу роботи, відкликалися з практики і навчалися до 4-го курсу. На 4-му курсі вони захищали курсовий проект та мали оплачувану виробничу практику. Теоретичний курс закінчувався у 9-му семестрі, після чого студенти починали виконувати дипломне проектування.

У 1969–70 навчальному році механічний і технологічний факультети інституту було переведено до Одеського технологічного інституту ім. М.В. Ломоносова, звідки, в свою чергу, в ОТІПХП був переведений теплофізичний факультет. Інститут був знову перейменований в Одеський технологічний інститут холодильної промисловості. (Постанова Ради Міністрів УРСР від 12 серпня 1970 р. №410)

Інститут мав у своєму складі такі факультети: факультет холодильних машин, факультет глибокого холоду і кріогенної техніки, теплофізичний факультет, вечірній факультет, Одеський загально технічний факультет і заочний факультет, до складу якого входило відділення у м. Ізмаїлі, Первомайський загально технічний факультет з вечірнім відділенням.

Інститут здійснював підготовку інженерів за спеціальностями: холодильні і компресорні машини і установки; технологія води і палива на теплових електростанціях; промислова теплоенергетика, теплофізика, атомні електростанції та установки, технологія консервування, технологія м’яса та м’ясних продуктів, технологія молока і молочних продуктів. На загально-технічних факультетах інституту підготовка проводилася за такими групами спеціальностей: енергетика; машинобудування і приладобудування; електронна техніка, електроприладобудування і автоматика, радіотехніка, хімічна технологія, лісоінженерна справа і технологія деревини, целюлози та паперу, технологія продовольчих продуктів; технологія товарів широкого користування; будівництво; транспорт; енергетика.

1970 рік можна відзначити значним зростанням навчально-матеріальної бази інституту. Були створені та повністю оснащені лабораторії кафедр глибокого холоду, кріогенної техніки, кондиціонування повітря, інженерної теплофізики, військово-морської кафедри, компресорів і технології холодильного машинобудування.

Була створена ціла низка принципово нових лабораторних стендів, які наочно демонстрували на екранах осцилографів і динамічних діаграмах приховані процеси в холодильних машинах, установках і компресорах (демонстраційна схема автоматизованої фреонової холодильної машини (тренажер), автоматизована холодильна установка з одноступінчатим компресором така, що працює за циклом двоступеневого стискання, дросель-ефекту газів і рідин, діюча повітря-розділювальна установка, блок розділення повітря, газові холодильні машини, що працюють за циклом Стірлінга, промислова установка кондиціонування повітря та центральний судовий кондиціонер «Екватор», що виробляв 100 тис. ккал. на годину. Усе вищезазначене – це ще неповний перелік розробок спеціальних та загально інженерних кафедр із забезпечення лабораторної бази.

Основними напрямами науково-дослідної роботи в інституті були:

  • У галузі холодильної техніки:
    • розробка і створення турбохолодильних машин на базі авіаційних газотурбінних установок;
    • удосконалення і підвищення ефективності холодильних машин різних типів (абсорбційних, фреонових, ежекторних, агрегатів турбіна-компресор);
    • створення термоелектричних нагріваючих і охолоджуючих пристроїв;
    • дослідження застосування холоду в нових галузях техніки;
    • технологічне кондиціонування повітря;
    • розробка охолоджуючих систем для розподільних холодильників, суднових холодильних установок, виробничих холодильників, хімічних виробництв.
  • У галузі енергетики і теплофізики:
    • створення високо економічних компактних енергетичних установок на органічному та ядерному паливі з низько киплячими робочими тілами і теплоносіями для стаціонарної та транспортної енергетики;
    • перспективне дослідження можливостей застосування нових робочих тіл і сумішей в енергетичних установках;
    • дослідження застосування вуглекислоти в атомних енергетичних установках.

У науковій роботі приймали участь 578 наукових співробітників та 178 студентів.

В лабораторії з холодильної техніки інституту розроблені зразки невеликих побутових холодильників корисною місткістю 2,8 і 6 літрів, які працювали на напівпровідникових батареях. Мікрохолодильники, які використовують принцип термоелектричного охолодження, не мали ніяких рухомих деталей, були цілком надійні в роботі, не вимагали водяного охолодження або вентиляторів для відведення тепла від гарячих спаїв. Потужність, яку вони споживали, складала біля 14 ват. Собівартість одного такого мікрохолодильника складала 9?10 карбованців. На факультеті глибокого холоду і кріогенної техніки (пізніше-факультет кріогенної техніки) проводилися роботи з дослідження нових методів очищення повітря від двоокису вуглецю та інших домішок на повітряно-роздільних установках. Блоки низькотемпературної очистки були впроваджені на промислових установках Дніпропетровського металургійного заводу ім. Петровського. Умовно річний економічний ефект складав 40000 карбованців для кисневої станції заводу. Градирня з насадкою з гофрованої алюмінієвої стрічки була впроваджена і досі працює на Одеській кондитерській фабриці імені Р. Люксембург. Продуктивність градирні – 500000 ккал. на рік.

Трудова участь студентів в період літніх канікул була дуже плідною. В період третього трудового семестру комітетом комсомолу інституту формувалися 7?8 студентських будівельних загонів чисельністю до 250 чоловік – Тюменський, Цілинний, Ізмаїльський, Авангард, Центроліт. Тюменський будівельний загін «Одісея-1970» ? командир Бондаренко П. – працював у селищі Піонерському Радянського району. За 58 днів вони освоїли 240 тисяч карбованців, збудували нові будинки для робітників і службовців, нові цехи, гараж.

Крім того, студентами читалися лекції для жителів; вони давали концерти, проводили спортивні змагання. З 1985 року почався новий етап у розвитку інституту. На факультеті холодильних машин відкрили спеціальність "Автоматизація технологічних процесів у виробництві (машинобудуванні)", що визначило подальшу зміну профілю факультету. Факультет отримав назву "Автоматизація і робототехніка в холодильному машинобудуванні.

В 1988 році на теплофізичному факультеті починається підготовка фахівців за спеціальностями: "Енергетика теплотехнології" і "Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів". Продовжується розвиток факультету автоматизації і робототехніки в холодильному машинобудуванні, на якому відкрито спеціальність "Системи автоматизованого проектування".

З урахуванням переліку спеціальностей, який склався, інститут у 1989 році було перейменовано в Одеський інститут низькотемпературної техніки і енергетики.Продовжувалася робота по відкриттю нових спеціальностей комп’ютерного і екологічного напрямків, які відповідали і відповідають сучасним потребам.

В 1994 році інститут отримав статус академії з назвою Одеська державна академія холоду (ОДАХ).

Одеська державна академія холоду формує кадровий потенціал нашої держави у галузі низькотемпературної техніки, теплофізики, екології, нетрадиційних джерел енергії, програмування та інформаційних технологій, автоматизованих систем управління. Система підготовки фахівців, традиції освітянської діяльності, пройшовши випробування часом забезпечують виховання української технічної інтелігенції за найпередовішими вимогами. Свідченням цього є нагородження академії Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України та орденом “За трудові досягнення”.

З 2000 року ОДАХ є членом Європейської асоціації освіти, а з 2001 року - мережі університетів Чорноморського басейну. Вона є номінантом “Золотої книги еліти України”, переможцем Національного конкурсу “Золоті торгові марки ” в номінації “Освіта України” за видатні досягнення в галузі низькотемпературної техніки, дипломантом Міжнародного відкритого рейтингу популярності і якості.

ОДАХ є визнаним лідером України з підготовки висококваліфікованих спеціалістів в галузях низькотемпературної техніки та кондиціонування повітря, що свідчить про наявність високого науково-педагогічного потенціалу для надання сучасної інженерної підготовки в галузі новітніх технологій та технічних рішень.

Наукові розробки вчених академії, а серед них Заслужені діячі науки і техніки України і Заслужені працівники освіти України, лауреати Державної премії України, академіки Міжнародної академії холоду, професори, кандидати технічних наук, знайшли широке впровадження у багатьох галузях науки та техніки від мікрохірургії до космічного обладнання. Стратегічним напрямком розвитку академії сьогодні є подальша робота з впровадження низькотемпературних інноваційних технологій в Україні та за її межами, забезпечення високого наукового рівня та гуманізації освіти.

У 2012 році за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 травня №334-р "Про реорганізацію Одеської державної академії холоду" академію прієднано до Одеської національної академії харчових технологій у якості структурного підрозділу - Інституту холоду, кріотехнологій та екоенергетики.

Теперішній статус інституту – це насамперед збереження кращих освітніх традицій – професійності, компетентності, науковості, інтелігентності своїх випускників.